Ленты


  • Л. (Поставлю хату і кімнату) Поставлю хату і кімнату, 
    Садок-райочок насаджу. 
    Посиджу я і походжу 
    В своїй маленькій благодаті. 
    Та в одині-самотині 
    В садочку буду спочивати.
  • Кума моя і я ... Кума моя і я 
    В Петрополіськім лабіринті 
    Блукали ми — і тьма, і тьма... 
    «Ходімо, куме, в піраміду, 
    Засвітим світоч». І зайшли, 
    Єлей і миро принесли. 
  • Коло гаю к чистім полі Коло гаю к чистім полі, 
    На самій могилі, 
    Дві тополі високії 
    Одна одну хилить. 
    І без вітру гойдаються, 
    Мов борються в полі. 
    Ото сестри-чарівниці — 
    Отії тополі. 
  • Колись-то ще, во время оно... Колись-то ще, во время оно, 
    Помпілій Нума, римський цар, 
    Тихенький, кроткий государ, 
    Втомившись, пишучи закони, 
    Пішов любенько погулять 
    І одпочить. Та, спочивавши, 
    Додумать, як би то скувать 
    Кайдани на римлян. І, взявши 
  • Колись дурною головою ... Колись дурною головою 
    Я думав: «Горенько зо мною! 
    Як доведеться в світі жить? 
    Людей і господа хвалить? 
    В багні колодою гнилою 
    Валятись, старітися, гнить. 
    Умерти й сліду не покинуть 
    На обікраденій землі... 
  • Княжна Зоре моя вечірняя, 
    Зійди над горою, 
    Поговорим тихесенько 
    В неволі з тобою. 
    Розкажи, як за горою 
    Сонечко сідає, 
    Як у Дніпра веселочка 
    Воду позичає. 
    Як широка сокорина 
    Віти розпустила… 
  • Катерина Кохайтеся, чорнобриві, 
    Та не з москалями, 
    Бо москалі — чужі люде, 
    Роблять лихо з вами. 
    Москаль любить жартуючи, 
    Жартуючи кине; 
    Піде в свою Московщину, 
    А дівчина гине — 
    Якби сама, ще б нічого, 
    А то й стара мати, 
    Що привела на світ божий, 
    Мусить погибати. 
  • Кавказ За горами гори, хмарою повиті, 
    Засіяні горем, кровію политі. 

    Споконвіку Прометея 
    Там орел карає, 
    Що день божий добрі ребра 
    Й серце розбиває. 
    Розбиває, та не вип'є 
    Живущої крові – 
    Воно знову оживає 
    І сміється знову. 
  • Зійшлись, побрались, поєднались... Зійшлись, побрались, поєднались, 
    Помолоділи, підросли. 
    Гайок, садочок розвели 
    Кругом хатини. І пишались, 
    Неначе князі. Діти грались, 
    Росли собі та виростали... 
  • Зацвіла в долині ... Зацвіла в долині 
    Червона калина, 
    Ніби засміялась 
    Дівчина-дитина. 
    Любо, любо стало, 
    Пташечка зраділа 
    І защебетала. 
  • Заступила чорна хмара ... Заступила чорна хмара 
    Та білую хмару. 
    Виступили з-за Лиману 
    З турками татари. 
    Із Полісся шляхта лізе, 
    А гетьман-попович 
    Із-за Дніпра напирає — 
    Дурний Самойлович 
    З Ромоданом. Мов та галич, 
    Вкрили Україну 
    Та й клюють єлико мога... 
    А ти, Чигирине! 
  • Заросли шляхи тернами ... Заросли шляхи тернами 
    На тую країну, 
    Мабуть, я її навіки, 
    Навіки покинув. 
    Мабуть, мені не вернутись 
    Ніколи додому? 
    Мабуть, мені доведеться 
    Читати самому 
    Оці думи? Боже милий! 
  • Заповіт Як умру, то поховайте 
    Мене на могилі, 
    Серед степу широкого, 
    На Вкраїні милій, 
    Щоб лани широкополі, 
    І Дніпро, і кручі 
    Було видно, було чути, 
    Як реве ревучий. 
  • Закувала зозуленька Закувала зозуленька 
    В зеленому гаї, 
    Заплакала дівчинонька — 
    Дружини немає. 
    А дівочі молодії 
    Веселії літа, 
    Як квіточки за водою, 
    Пливуть з сього світа. 
  • Заворожи мені, волхве Заворожи мені, волхве,
    Друже сивоусий!
    Ти вже серце запечатав,
    А я ще боюся.
    Боюся ще погорілу
    Пустку руйнувати,
    Боюся ще, мій голубе,
    Серце поховати.
    Може, вернеться надія
    З тією водою
    Зцілющою й живущою,
    Дрібною сльозою —
    Може, вернеться з-за світа
  • За що ми любимо Богдана?

    За що ми любимо Богдана? 
    За те, що москалі його забули, 
    У дурні німчики обули 
    Великомудрого гетьмана. 
  • За сонцем хмаронька пливе... За сонцем хмаронька пливе, 
    Червоні поли розстилає 
    І сонце спатоньки зове 
    У синє море: покриває 
    Рожевою пеленою, 
    Мов мати дитину. 
    Очам любо. Годиночку, 
    Малую годину 
    Ніби серце одпочине, 
    З богом заговорить... 
  • Дівча любе, чорнобриве ... Дівча любе, чорнобриве 
    Несло з льоху пиво. 
    А я глянув, подивився — 
    Та аж похилився... 
    Кому воно пиво носить? 
    Чому босе ходить?.. 
    Боже сильний! Твоя сила 
    Та тобі ж і шкодить. 
  • Дівичії ночі Розплелася густа коса 
    Аж до пояса, 
    Розкрилися перси-гори, 
    Хвилі серед моря; 
    Засіяли карі очі, 
    Зорі серед ночі, 
    Білі руки простяглися — 
    Так би й обвилися 
    Кругом стану. І в подушку 
    Холодну впилися, 
    Та й заклякли, та й замерли, 
    З плачем рознялися. 
  • Дурні та гордії ми люди ... Дурні та гордії ми люди 
    На всіх шляхах, по всій усюді, 
    А хвалимось, що ось-то ми 
    І над землею, і водою 
    І од палат та до тюрми 
    Усе царі, а над собою 
    Аж деспоти — такі царі, 
    І на престолі і в неволі.