Кума моя і я 
В Петрополіськім лабіринті 
Блукали ми — і тьма, і тьма... 
«Ходімо, куме, в піраміду, 
Засвітим світоч». І зайшли, 
Єлей і миро принесли. 
І чепурненький жрець Ізіди, 
Чорнявенький і кавалер, 
Скромненько длань свою простер, 
І хор по манію лакея, 
Чи то жерця: «Во Іудеї 
Бисть цар Саул». Потім хор 
Ревнув з Бортнянського. «О скорбь, 
О скорбь моя! О скорбь велика!» 

[Друга половина вересня — 
грудень 1860, С.-Петербург]