• Чи то недоля та неволя... Чи то недоля та неволя, 
  Чи то літа ті летячи 
  Розбили душу? Чи ніколи 
  Й не жив я з нею, живучи 
  З людьми в паскуді, опаскудив 
  І душу чистую?.. А люде! 
  (Звичайне, люде, сміючись) 
  Зовуть її і молодою, 
  І непорочною, святою, 
  І ще якоюсь... Вороги!! 
• Чи не покинуть нам, небого... Чи не покинуть нам, небого, 
  Моя сусідонько убога, 
  Вірші нікчемні віршувать 
  Та заходиться риштувать 
  Вози в далекую дорогу, 
  На той світ, друже мій, до бога, 
  Почимчикуєм спочивать. 
• Чернець У Києві на Подолі 
  Було колись... і ніколи 
  Не вернеться, що діялось, 
  Не вернеться сподіване, 
  Не вернеться... А я, брате, 
  Таки буду сподіватись, 
  Таки буду виглядати, 
  Жалю серцю завдавати. 
  
• Царі Старенька сестро Аполлона, 
  Якби ви часом хоч на час 
  Придибали-таки до нас 
  Та, як бувало во дні они, 
  Возвисили б свій божий глас 
  До оди пишно-чепурної, 
  Та й заходилися б обоє 
  Царів абощо воспівать. 
• Хіба самому написать ... Хіба самому написать 
  Таки посланіє до себе 
  Та все дочиста розказать, 
  Усе, що треба, що й не треба. 
  А то не діждешся його, 
  Того писанія святого, 
  Святої правди ні од кого, 
  Та й ждать не маю од кого, 
  Бо вже б, здавалося, пора: 
  Либонь, уже десяте літо, 
  Як людям дав я «Кобзаря» , 
  А їм неначе рот зашито, 
  Ніхто й не гавкне, не лайне, 
  Неначе й не було мене. 
  
• Хустина Чи то на те божа воля? 
  Чи такая її доля? 
  Росла в наймах, виростала, 
  З сиротою покохалась. 
  Неборак як голуб з нею, 
  З безталанною своєю, 
  Од зіроньки до зіроньки 
  Сидять собі у вдівоньки. 
  Сидять собі, розмовляють, 
  Пречистої дожидають. 
  
• Хоча лежачого й не б'ють... Хоча лежачого й не б'ють, 
  То і полежать не дають 
  Ледачому. Тебе ж, о Cуко! 
  І ми самі, і наші внуки, 
  І миром люди прокленуть! 
  Не прокленуть, а тілько плюнуть 
  На тих оддоєних щенят, 
  Що ти щепила. Муко! Муко! 
  О скорб моя, моя печаль! 
• Холодний яр У всякого своє лихо, 
  І в мене не тихо; 
  Хоч не своє, позичене, 
  А все-таки лихо. 
  Нащо б, бачся, те згадувать, 
  Що давно минуло, 
  Будить бознає колишнє,— 
  Добре, що заснуло. 
  Хоч і Яр той; вже до його 
  І стежки малої 
  Не осталось; і здається, 
  Що ніхто й ногою 
  
• Утоптала стежечку Утоптала стежечку 
  Через яр. 
  Через гору, серденько, 
  На базар. 
  Продавала бублики 
  Козакам, 
  Вторговала, серденько, 
  П'ятака. 
  Я два шаги, два шаги 
  Пропила, 
  За копійку дудника 
  Найняла. 
• Утоплена Вітер в гаї не гуляє — 
  Вночі спочиває; 
  Прокинеться — тихесенько 
  В осоки питає: 
  «Хто се, хто се по сім боці 
  Чеше косу? хто се?.. 
  Хто се, хто се по тім боці 
  Рве на собі коси?.. 
  Хто се, хто се?» — тихесенько 
  Спитає-повіє 
  Та й задріма, поки неба 
  Край зачервоніє. 
  
• Умре муж велій в власяниці... Умре муж велій в власяниці. 
  Не плачте, сироти, вдовиці, 
  А ти, Аскоченський, восплач 
  Воутріє на тяжкий глас. 
  І Хомяков, Русі ревнитель, 
  Москви, отечества любитель, 
  О юбкоборцеві восплач. 
  І вся о Р у с с к а я б е с е д а, 
  Бо глас єдиний ісповєдуй 
  Свої гріхи. 
  
• У тієї Катерини У тієї Катерини 
  Хата на помості, 
  Із славного Запорожжя 
  Наїхали гості. 
  Один Семен Босий, 
  Другий Іван Голий, 
  Третій славний вдовиченко 
  Іван Ярошенко. 
  «З'їздили ми Польщу 
  І всю Україну, 
  А не бачили такої, 
  Як се Катерина». 
  
• У перетику ходила У перетику ходила 
  По оріхи, 
  Мірошника полюбила 
  Для потіхи. 
  Мельник меле, шеретує, 
  Обернеться, поцілує 
  Для потіхи. 
  У перетику ходила 
  По опеньки, 
  Лимаренка полюбила, 
  Молоденька. 
• У неділю не гуляла У неділю не гуляла, 
  Та на шовки заробляла, 
  Та хустину вишивала, 
  Вишиваочи, співала: 
  
  «Хустиночко мережана, 
  Вишиваная, 
  Вигаптую, подарую, 
  А він мене поцілує. 
  Хустино моя 
  Мальованая. 
• У неділеньку у святую У неділеньку у святую 
  У досвітнюю годину 
  У славному-преславному 
  Місті в Чигирині 
  Задзвонили в усі дзвони, 
  З гармати стріляли, 
  Превелебную громаду 
  Докупи скликали. 
• У неділеньку та ранесенько У неділеньку та ранесенько, 
  Ще сонечко не зіходило, 
  А я, молоденька, 
  На шлях, на дорогу 
  Невеселая виходила. 
  Я виходила за гай на долину, 
  Щоб не бачила мати, 
  Мого молодого 
  Чумака з дороги 
  Зустрічати. 
  
• У нашім раї на землі ... У нашім раї на землі 
  Нічого кращого немає, 
  Як тая мати молодая 
  З своїм дитяточком малим. 
  Бувая, іноді дивлюся, 
  Дивуюсь дивом, і печаль 
  Охватить душу; стане жаль 
  Мені її, і зажурюся, 
  І перед нею помолюся, 
  Мов перед образом святим 
  Тієї матері святої, 
  Що в мир наш бога принесла… 
• У Вільні, городі преславнім... У Вільні, городі преславнім, 
  Оце случилося недавно, 
  Ще був тойді... От, як на те, 
  Не вбгаю в віршу цього слова... 
  Тойді здоровий-прездоровий 
  Зробили з його лазарет, 
  А бакалярів розігнали 
  За те, що шапки не ламали 
  У Острій брамі. Дурня знать 
  По походу. Отже назвать, 
  Єй-богу, я його не вмію, 
  Того студента,— що ж нам діять? 
• У бога за дверми лежала сокира У бога за дверми лежала сокира. 
  (А бог тойді з Петром ходив 
  По світу та дива творив). 
  А к а й з а к на хирю 
  Та на тяжке лихо 
  Любенько та тихо 
  І вкрав ту сокиру. 
  Та й потяг по дрова 
  В зелену діброву; 
  
• Туман, туман долиною Туман, туман долиною, 
  Добре жити з родиною. 
  А ще лучче за горою 
  З дружиною молодою. 
  Ой піду я темним гаєм, 
  Дружиноньки пошукаю. 
  «Де ти? Де ти, озовися! 
  Прийди, серце, пригорнися.