Поезія

У всякого своє лихо, 
І в мене не тихо; 
Хоч не своє, позичене, 
А все-таки лихо. 
Нащо б, бачся, те згадувать, 
Що давно минуло, 
Будить бознає колишнє,— 
Добре, що заснуло. 
Хоч і Яр той; вже до його 
І стежки малої 
Не осталось; і здається, 
Що ніхто й ногою 
Не ступив там; а згадаєш, 
То була й дорога 
З монастиря Мотриного 
До Яру страшного. 
В Яру колись гайдамаки 
Табором стояли, 
Лагодили самопали, 
Ратища стругали. 
У Яр тойді сходилися, 
Мов із хреста зняті, 
Батько з сином і брат з братом 
Одностайне стати 
На ворога лукавого, 
На лютого ляха. 
Де ж ти дівся, в Яр глибокий 
Протоптаний шляху? 
Чи сам заріс темним лісом, 
Чи то засадили 
Нові кати? Щоб до тебе 
Люди не ходили 
На пораду: що їм діять 
З добрими панами, 
Людоїдами лихими, 
З новими ляхами? 
Не сховаєте! над Яром 
Залізняк витає 
І на Умань позирає, 
Ґонту виглядає. 
Не ховайте, не топчіте 
Святого закона, 
Не зовіте преподобним 
Лютого Нерона. 
Не славтеся царевою 
Святою войною. 
Бо ви й самі не знаєте, 
Що царики коять. 
А кричите, що несете 
І душу і шкуру 
За отечество!.. Єй-богу, 
Овеча натура; 
Дурний шию підставляє 
І не знає за що! 
Та ще й Ґонту зневажає, 
Ледаче ледащо! 
«Гайдамаки не воины — 
Розбойники, воры. 
Пятно в нашей истории...» 
Брешеш, людоморе! 
За святую правду-волю 
Розбойник не стане, 
Не розкує закований 
У ваші кайдани 
Народ темний, не заріже 
Лукавого сина, 
Не розіб'є живе серце 
За свою країну. 
Ви — розбойники неситі, 
Голодні ворони. 
По якому правдивому, 
Святому закону 
І землею, всім даною, 
І сердешним людом 
Торгуєте? Стережіться ж, 
Бо лихо вам буде, 
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей 
І брата сліпого, 
Дуріть себе, чужих людей, 
Та не дуріть бога. 
Бо в день радості над вами 
Розпадеться кара. 
І повіє огонь новий 
З Холодного Яру. 

Вьюнища, 
17 декабря 1845

До перелiку