Ленты


  • Чи то недоля та неволя... Чи то недоля та неволя, 
    Чи то літа ті летячи 
    Розбили душу? Чи ніколи 
    Й не жив я з нею, живучи 
    З людьми в паскуді, опаскудив 
    І душу чистую?.. А люде! 
    (Звичайне, люде, сміючись) 
    Зовуть її і молодою, 
    І непорочною, святою, 
    І ще якоюсь... Вороги!! 
  • Чи не покинуть нам, небого... Чи не покинуть нам, небого, 
    Моя сусідонько убога, 
    Вірші нікчемні віршувать 
    Та заходиться риштувать 
    Вози в далекую дорогу, 
    На той світ, друже мій, до бога, 
    Почимчикуєм спочивать. 
  • Чернець У Києві на Подолі 
    Було колись... і ніколи 
    Не вернеться, що діялось, 
    Не вернеться сподіване, 
    Не вернеться... А я, брате, 
    Таки буду сподіватись, 
    Таки буду виглядати, 
    Жалю серцю завдавати. 
  • Царі Старенька сестро Аполлона, 
    Якби ви часом хоч на час 
    Придибали-таки до нас 
    Та, як бувало во дні они, 
    Возвисили б свій божий глас 
    До оди пишно-чепурної, 
    Та й заходилися б обоє 
    Царів абощо воспівать. 
  • Хіба самому написать ... Хіба самому написать 
    Таки посланіє до себе 
    Та все дочиста розказать, 
    Усе, що треба, що й не треба. 
    А то не діждешся його, 
    Того писанія святого, 
    Святої правди ні од кого, 
    Та й ждать не маю од кого, 
    Бо вже б, здавалося, пора: 
    Либонь, уже десяте літо, 
    Як людям дав я «Кобзаря» , 
    А їм неначе рот зашито, 
    Ніхто й не гавкне, не лайне, 
    Неначе й не було мене. 
  • Хустина Чи то на те божа воля? 
    Чи такая її доля? 
    Росла в наймах, виростала, 
    З сиротою покохалась. 
    Неборак як голуб з нею, 
    З безталанною своєю, 
    Од зіроньки до зіроньки 
    Сидять собі у вдівоньки. 
    Сидять собі, розмовляють, 
    Пречистої дожидають. 
  • Хоча лежачого й не б'ють... Хоча лежачого й не б'ють, 
    То і полежать не дають 
    Ледачому. Тебе ж, о Cуко! 
    І ми самі, і наші внуки, 
    І миром люди прокленуть! 
    Не прокленуть, а тілько плюнуть 
    На тих оддоєних щенят, 
    Що ти щепила. Муко! Муко! 
    О скорб моя, моя печаль! 
  • Холодний яр У всякого своє лихо, 
    І в мене не тихо; 
    Хоч не своє, позичене, 
    А все-таки лихо. 
    Нащо б, бачся, те згадувать, 
    Що давно минуло, 
    Будить бознає колишнє,— 
    Добре, що заснуло. 
    Хоч і Яр той; вже до його 
    І стежки малої 
    Не осталось; і здається, 
    Що ніхто й ногою 
  • Утоптала стежечку Утоптала стежечку 
    Через яр. 
    Через гору, серденько, 
    На базар. 
    Продавала бублики 
    Козакам, 
    Вторговала, серденько, 
    П'ятака. 
    Я два шаги, два шаги 
    Пропила, 
    За копійку дудника 
    Найняла. 
  • Утоплена Вітер в гаї не гуляє — 
    Вночі спочиває; 
    Прокинеться — тихесенько 
    В осоки питає: 
    «Хто се, хто се по сім боці 
    Чеше косу? хто се?.. 
    Хто се, хто се по тім боці 
    Рве на собі коси?.. 
    Хто се, хто се?» — тихесенько 
    Спитає-повіє 
    Та й задріма, поки неба 
    Край зачервоніє. 
  • Умре муж велій в власяниці... Умре муж велій в власяниці. 
    Не плачте, сироти, вдовиці, 
    А ти, Аскоченський, восплач 
    Воутріє на тяжкий глас. 
    І Хомяков, Русі ревнитель, 
    Москви, отечества любитель, 
    О юбкоборцеві восплач. 
    І вся о Р у с с к а я б е с е д а, 
    Бо глас єдиний ісповєдуй 
    Свої гріхи. 
  • У тієї Катерини У тієї Катерини 
    Хата на помості, 
    Із славного Запорожжя 
    Наїхали гості. 
    Один Семен Босий, 
    Другий Іван Голий, 
    Третій славний вдовиченко 
    Іван Ярошенко. 
    «З'їздили ми Польщу 
    І всю Україну, 
    А не бачили такої, 
    Як се Катерина». 
  • У перетику ходила У перетику ходила 
    По оріхи, 
    Мірошника полюбила 
    Для потіхи. 
    Мельник меле, шеретує, 
    Обернеться, поцілує 
    Для потіхи. 
    У перетику ходила 
    По опеньки, 
    Лимаренка полюбила, 
    Молоденька. 
  • У неділю не гуляла У неділю не гуляла, 
    Та на шовки заробляла, 
    Та хустину вишивала, 
    Вишиваочи, співала: 

    «Хустиночко мережана, 
    Вишиваная, 
    Вигаптую, подарую, 
    А він мене поцілує. 
    Хустино моя 
    Мальованая. 
  • У неділеньку у святую У неділеньку у святую 
    У досвітнюю годину 
    У славному-преславному 
    Місті в Чигирині 
    Задзвонили в усі дзвони, 
    З гармати стріляли, 
    Превелебную громаду 
    Докупи скликали. 
  • У неділеньку та ранесенько У неділеньку та ранесенько, 
    Ще сонечко не зіходило, 
    А я, молоденька, 
    На шлях, на дорогу 
    Невеселая виходила. 
    Я виходила за гай на долину, 
    Щоб не бачила мати, 
    Мого молодого 
    Чумака з дороги 
    Зустрічати. 
  • У нашім раї на землі ... У нашім раї на землі 
    Нічого кращого немає, 
    Як тая мати молодая 
    З своїм дитяточком малим. 
    Бувая, іноді дивлюся, 
    Дивуюсь дивом, і печаль 
    Охватить душу; стане жаль 
    Мені її, і зажурюся, 
    І перед нею помолюся, 
    Мов перед образом святим 
    Тієї матері святої, 
    Що в мир наш бога принесла… 
  • У Вільні, городі преславнім... У Вільні, городі преславнім, 
    Оце случилося недавно, 
    Ще був тойді... От, як на те, 
    Не вбгаю в віршу цього слова... 
    Тойді здоровий-прездоровий 
    Зробили з його лазарет, 
    А бакалярів розігнали 
    За те, що шапки не ламали 
    У Острій брамі. Дурня знать 
    По походу. Отже назвать, 
    Єй-богу, я його не вмію, 
    Того студента,— що ж нам діять? 
  • У бога за дверми лежала сокира У бога за дверми лежала сокира. 
    (А бог тойді з Петром ходив 
    По світу та дива творив). 
    А к а й з а к на хирю 
    Та на тяжке лихо 
    Любенько та тихо 
    І вкрав ту сокиру. 
    Та й потяг по дрова 
    В зелену діброву; 
  • Туман, туман долиною Туман, туман долиною, 
    Добре жити з родиною. 
    А ще лучче за горою 
    З дружиною молодою. 
    Ой піду я темним гаєм, 
    Дружиноньки пошукаю. 
    «Де ти? Де ти, озовися! 
    Прийди, серце, пригорнися.