Як засвідчують документальні джерела, Прилуцька земля була тричі освячена присутністю Тараса Григоровича Шевченка.

Вперше, коли за завданням Археографічної комісії замалювати історичні та архітектурні пам'ятки Полтавщини у червні місяці 1845 р. поет поїхав на Лівобережну Україну, він розпочав саме із Прилук. Прибув він туди в першій половині червня. Зустрічався із місцевим знавцем старовини, протоієреєм І.Бодянським, братом відомого славіста, професора Московського університету Осипа Бодянського, та титулярним радником Михайлом Данчичем, збирачем давніх рукописів, які згодом були подаровані історику М. Маркевичу. Тим, хто відвідував Прилуки, Шевченко - автор у своїй повісті "Музикант" радив: "По-перше, познайомитися з батюшкою протоієреєм Іллею Бодянським, а, по-друге, відвідати з ним же напівзруйнований монастир Густиню, по той бік річки Удаю, версти із три від м. Прилук". І тут же запевняє читача, що він (читач) у цьому "розчаровуватися не буде", тому що Густиня — це справжнє Сенклерське абатство. Тут все є. І канал, глибокий та широкий, що колись наповнювався водою із тихого Удаю. І вал, і на валу висока кам'яна зубчаста стіна із проходами в середині та бійницями. І безліч склепів, чи підземелля, і надмогильні плити, що повростали в землю між величезними суховерхими дубами, цілком можливо, самим ктитором посадженими...". Отже, Т. Шевченка приваблювала насамперед Густиня.

І в 20-х числах червня Т.Шевченко відвідав Густинський монастир, де зробив кілька малюнків. Чомусь учені акцентують увагу лише на трьох малюнках: "В Густині. Церква Петра і Павла", "Брама в Густині. Церква св. Миколи" і "В Густині. Трапезна церква", що є в альбомі 1845 р. У тій же повісті Шевченко залишив свідчення і про те, що він дійсно намалював: "...головні чи святі ворота, та церкву о п'яти главах Петра і Павла, та ще трапезну і церкву, де похований вічної пам'яті достойний князь Микола Григорович Рєпнін, та ще циклопічний братський осередок, що зберігся". Не доводилося зустрічати в літературі, що художник також залишив у церкві власний малюнок, який ще й досі зберіг загальні риси. Але, на нашу думку, на Прилуччині Т.Шевченко виконував й інші малюнки, бодай начерки. Факсимільне видання альбому художника 1845 року, що недавно побачив світ, принаймні дає підставу зробити такий висновок, оскільки містить у собі багато начеркових малюнків. Із монастиря Т. Шевченко знову повернувся до Прилук. З'їздив у село Дігтярі на іменини П. Ґалаґана, був на концерті його оркестру, де з неабияким інтересом слухав віолончеліста-віртуоза, але кріпака Артема Наругу, який і став прототипом у повісті "Музикант". Із Дігтярів знову повернувся до Прилук. 1 липня Тарас Шевченко з Прилук поїхав до Лубен.

Вдруге поет був у Прилуках 19 лютого 1846 р. Але цього разу лише проїздом, прямуючи з Лубен до Ніжина разом із українським поетом, етнографом О.Афанісієм-Чужбинським. Останній згадував, як Шевченко допомагав гасити палаючу хату єврейської сім'ї, рятуючи майно, акцентуючи на словах Шевченка, що "в біді і горі всі люди — брати".

Треті відвідини Тараса Шевченка Прилук відбулися 20 серпня 1859 р., коли поет, їдучи по московському тракту через Яготин, Пирятин, тільки на один день завітав до Прилук. Звідси він написав листа своєму троюрідному братові з приводу того, що вже зроблено для придбання ділянки землі для Тараса, бо, як він пише, "мені і вдень, і вночі сниться та благодать над Дніпром, що ми з тобою оглядали".

Багато ще невідомо про перебування Тараса Григоровича в Прилуках і на Прилуччині і насамперед те, з ким ще зустрічався він. Важко повірити, що вже на той час популярний поет був обмежений вузьким колом оточення.

Ще на початку минулого століття прилучани намагалися встановити пам’ятник Кобзареві. Згодом було встановлено їх три. Його ім’ям названо вулицю й сквер, у краєзнавчому музеї експозиція висвітлює перебування Шевченка в нашому краї.