Чи почнуть тінейджери читати Шевченка? Саме так, дещо провокативно, поставив запитання відомий тележурналіст і письменник Юрій Макаров на презентації книги Тараса Шевченка «Я так її, я так люблю...», яка нещодавно відбулася в Національному музеї Тараса Шевченка. Збірку вибраних віршів і поем, оформлену малярськими роботами Кобзаря, яка побачила світ у державному спеціалізованому видавництві «Либідь», надруковано українською і російською мовами. Двомовність Шевченка зумовлена цільовою читацькою аудиторією: книга призначена для того, щоб безплатно передати українським організаціям Росії, бібліотекам Москви і Санкт-Петербурга, а також школам і класам у Росії і Казахстані, де викладаються предмети українознавчого циклу.
Своїми нелегкими роздумами з приводу сучасного прочитання Шевченка поділився Юрій Макаров: «Коли бачу зображення Шевченка на 100-гривневій купюрі, мене починає тіпати». Його здивувала колись почута репліка студента Києво-Могилянськоі академії: «Я не можу примусити себе читати Шевченка. Мені це набридло ще в школі». Як кажуть, без коментарів. Безпосередність молоді буває вбивчою.
А директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович вважає, що молодь сприйняла б поезію Шевченка, якби вона прозвучала у виконанні Руслами або ж Славка Вакарчука. До речі, лідер групи «Океан Ельзи» зізнався, що до 18 років сприймав Шевченка, як Бога.
Історик Іван Курас пригадав, як президент Росії Володимир Путін на одному з прийомів продемонстрував чудове знання творчості Тараса Шевченка. На відміну від української молоді, у школі він Шевченка читав. Парадоксальність ситуації вражає: президент сусідньої держави знанням Шевченка може «заткнути за пояс» багатьох наших співвітчизників. Відразу ж пригадалося заїжджене, але справедливе: «Якби ми вчились так, як треба...». Мабуть, Володимир Путін краще засвоїв знамените «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь».

Іван ДАНЮК