Доля поета і живописця була непростою. «Щедрою рукою сипалися на нього злосчастье, горе, сльози, самотність, сирітство, людське нерозуміння, – і як звичайний доля всіх лицарів свободи, – в'язниця, заслання, бичі і скорпіони власної його імператорської величності канцелярії. Мало було радісних просвітів і щасливих промельков в житті Тараса Шевченка», – пише Н. П. Ашешов у своїй роботі «Тарас Григорович Шевченко : життя поета. Його світогляд. Його страждання. Його творчість», виданої в Петрограді в 1919 році.
Майбутній письменник у 1814 році народився у селі Моринці Київської губернії в родині кріпака, рано втратив батьків, в 14 років потрапив в служіння в будинок поміщика П. Энгельгарта. Вже тоді Тарас виявляв інтерес до живопису: «На посаді козачка він нишком змальовував украденим у конторника олівцем картини суздальської школи, що прикрашала панські покої», – читаємо в автобіографії Т. Шевченка, яку він сам написав на прохання редакції журналу «Народное чтение».
У 1831 році слідом за Энгельгартом Т. Шевченко переїжджає до Санкт-Петербурга, де його віддають на навчання до майстра-маляра. «Дуже часто, відправляючись на малярські роботи, майбутній письменник проходив через Літній сад і тут, як і колись над лубочними картинками, не міг встояти перед спокусою змалювати якусь із статуй, що прикрашали сад»,– пише А. М. Скворцов у книзі «Життя художника Тараса Шевченка» (1929). У Літньому саду відбувається доленосна зустріч – юний художник-самоучка знайомиться з українським художником Іваном Сошенком. Саме завдяки йому кріпак Тарас Шевченко знайде довгоочікувану свободу.
У вже згаданій автобіографії Т. Шевченко розповідає про те, як видатні представники тієї епохи зробили все можливе, щоб викупити майбутнього поета: «У 1837 році І. М. Сошенко представив його конференц-секретарю Академії мистецтв в. І. Григоровичу, з метою звільнити його від сумного стану. В. І. Григорович просив про нього Ст. А. Жуковского, і В. А. Жуковський, попередньо дізнавшись ціну від поміщика, просив К. П. Брюллова написати його, В. А. Жуковского, портрет для імператорської прізвища з метою розіграти його в лотерею в царському сімействі. Великий Брюллов охоче погодився. Портрет написаний. В. А. Жуковський з допомогою графа М. Ю. Виельгорского влаштували лотерею в 2500 рублів асигнаціями, і цією ціною була куплена свобода Тараса Шевченка в 1838 році, квітня 22».
У цьому ж році Шевченко прийняли в Академію мистецтв, де він став учнем і товаришем знаменитого Карла Брюллова. І тут розквітає і інший талант Тараса – поетичний. «Я добре знав, що живопис – моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчити її глибокі таїнства, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто гроша не заплатив», – згадує Т. Шевченко у своєму «Щоденнику», з електронною копією якого можна ознайомитися на порталі Президентської бібліотеки.
Перший український збірник віршів Шевченка була опублікована у Петербурзі у 1840 році. Як напише пізніше М. Зощенка в книзі «Тарас Шевченко»: «Перша його книжка "Кобзар" справила на читачів нечуване враження – так це було сильно, оглушливо, надзвичайно та дієво».
Здавалося б, удача повернулася до колишнього кріпака особою, він відомий, його приймають у вищому суспільстві. Ось яким його побачив в той період А. С. Афанасьєв-Чужбинський у своїй книзі «Спогади про Т. Р. Шевченкові»: «Він був середнього зросту, щільний, на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і виразним світлом, що мимоволі я звернув на нього увагу».
Але в 1848 році в житті поета стався крутий поворот: «Художника Шевченка, за складання обурливих і вищою мірою зухвалих віршів, як обдарованого міцним статурою визначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус», – цитує вирок А. М. Скворцов у своїй роботі «Життя художника Тараса Шевченка». Російський імператор Микола I додав до цього: «Під найсуворіший догляд, заборонивши писати і малювати».
Посилання тривала довгих десять років, і тільки напередодні звільнення Т. Шевченко почав вести щоденник. Випущений пізніше самостійною книгою «Щоденник» «є одним з чудових, своєрідних художніх творів» – так говориться у передмові до видання 1939 року, иллюстрированному роботами Шевченка. Ці записи не тільки розкривають внутрішній світ поета: його світогляд, думки, мрії, спогади, але і в найдрібніших подробицях малюють картину повсякденного життя, вони переповнені портретними та побутовими замальовками, переносячи читача в атмосферу далекого військового гарнізону: «Вечір був тихий, світлий. На горизонті чорніла довга смуга моря, а на березі його горіли в червонуватому світлі скелі, і на одній з скель блищали білі стіни другої батареї і всього укріплення. Я милувався своєю семилетнею тюрьмою».
У Петербурзі Тарас Шевченко повернувся в 1858 році, де зразу опинився в центрі уваги, обертався в літературних та мистецьких колах: «Товариші-художники мене полюбили, а незліченні земляки мене просто на руках носять. Одним словом, я абсолютно щасливий», – пише поет. Цього періоду присвячена стаття «Шевченко в Петербурзі», що вийшла в журналі «Історичний вісник» у 1896 році.
У 1860 році Академія мистецтв надала Шевченкові звання академіка по класу гравюри, але вже в наступному році він помер від важкої хвороби.