Публікації

«Отак-то, ляше,
друже, брате!
Неситії ксьондзи, 
магнати
Нас порізнили, розвели, 
А ми б і досі так
жили.» 

Цей вірш початий Шевченко в Орській фортеці в 1847 році, закінчено в Оренбурзі в 1850-му та присвячений дорогому Броніславу Залесскому...
Тарас Шевченко добре знав польську мову, історію, звичаї і побут поляків, читав передових людей Польщі.
Уперше поет зіштовхнувся з польською мовою в будинку Енгельгартів, де служив козачком. Адже там говорили тільки польською і французькою мовами. Сестра Василя Енгельгарта була одружена з польським магнатом Браницьким, полькою була і домогосподарка Енгельгарта, що і стала згодом матір'ю його позашлюбного сина і спадкоємця Павла. І нарешті, керував маєтком у Вільшані, де знаходилася резиденція Павла Енгельгарта, Ян Димовський, по походженню поляк. Можливо, саме він був першим цінителем художнього таланта хлопця і розповів про це Енгельгарту. Недарма Шевченко зберіг про свого вчителя Яна теплі спогади і часто передавав йому вітання у листах до своїх родичів.
Тому у свої 15 років Тарас, безсумнівно, читав польські книги і навіть писав польською мовою. А розмовною мовою добре оволодів вже у Вільно, куди виїхав зі своїм паном Павлом Енгельгартом, що направлявся на службу як ад'ютанта вільновського генерал-губернатора... Саме там Шевченко мав можливість ближче познайомитись з польською культурою, звичаями і волелюбним духом польського народу. Згадуючи потім свої переживання за ці два роки, Шевченко писав Броніславу Залескому: «Вільно також дороге спогадами мого серця, як і твоєму ».
У рік польського повстання, 1830-й, у житті Тараса відбулися дві події, що запали йому в душу назавжди. Перше — це те, що завдяки його здатності до малювання пан дозволяв йому відвідувати класи одного з тамтешніх педагогів-художників.
Друга подія — знайомство з Ядвігою Гусаковською, швачкою і колишньою варшав'янкою. Тарас і Ядвіга стали друзями і полюбили один одного. Гусаковська допомагала 16-річному Шевченку удосконалювати польську мову: давала читати книжки, співала пісні, навіть танцювала польські танці.
У листопаді в Польщі спалахнуло повстання, що очолили найбільш активні революційні діячі. Серед них був також Ігнацій Сераковський, батько Зігмунта, згодом близького друга Шевченко. Ігнацій Сераковський загинув, як герой, із шаблею в руці.
Ядвіга Гусаковска напевно хотіла, щоб і її коханий взяв участь у повстанні... Невідомо, як би все це закінчилося для Тараса, однак доля розсудила зовсім інакше, розлучивши з Вільно і чорнобривою Ядвігою... Етапом, приймаючи в увагу тривожний час, у супроводі конвою, сам Енгельгарт розпорядився усіх своїх кріпаків відправити за ним у Петербург.
Так що з 1831 року почався новий період у житті Тараса Шевченка, так званий петербурзький. Там він знаходився до першої своєї подорожі в Україну в 1843-му: саме тут цілком сформувався світогляд майбутнього поета і художника, у вирі українських, російських і польських громад, які поєднувала любов до волі, прагнення до освіти, до пізнання національного і соціального життя різних шарів людства. Звичайно, Шевченко на тій хвилі не міг бути не поміченим з його талантом до малювання і неординарним мисленням.
Відомо, що відбулося з ним після того, як замурзаний підмайстер раптово з’явився в розкішній майстерні самого Карла Брюлова.
Уже навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко подружився зі студентом Петербурзького університету Леонардом Демським. Якийсь час вони навіть проживали разом, знімаючи маленьку кімнатку. Шевченко брав у Демського уроки французької мови, згадував про нього в повісті «Художник». А улюбленим поетом, звичайно, був Адам Міцкевич.
З цього приводу Афанас'єв-Чужбинський згадував, як у його будинку збиралися аматори читати «Дзяди» Міцкевича.
«Шевченко почував до Міцкевича якийсь особливий потяг, — пише він, — декілька разів він починав переводити ліричні п'єси Міцкевича, але ніколи не закінчував, рвав на дрібні шматочки, щоб і пам'яті не залишилось. Деякі вірші виходили досить вдалими, але ледь який-небудь із них здавався йому слабким, незграбним, Шевченко кидав і знищував усі попередні рядки».
Крім Міцкевича, Шевченко читав добутки ще багатьох польських авторів — Гощинського, Грози, Чайковського. Дехто із шевченкознавців вважає, що епізод убивства Гонтою своїх дітей, покатоличених єзуїтами, Шевченко міг узяти з роману Чайковського «Вернигора».
Одночасно із Шевченком в Академії мистецтв навчалися поляки Канівський, брати Жуковські. З одним із них, а саме Рудольфом Жуковським, Тарас співробітничав, художньо оформляючи видання Миколи Полевого «Історія Суворова...» і «Російські полководці». Саме Жуковський познайомив Шевченка з редактором «Рочника літерацького» Ромуальдом Подберезським, який у 1844 році написав статтю, в якій високо оцінив художню і поетичну творчість Шевченко. А Михал Грабовський допоміг Шевченку видати свою першу серію малюнків «Мальовнича Україна»...
Однак треба відзначити, що через історичні й соціальні умови, що склалися протягом багаторічних відносин між Польщею й Україною, серед польської громадськості виділялися дві протилежні тенденції ставлення до Шевченка. З одного боку — реакційна, шовіністична. З іншого боку — прогресивна, демократична.
От прояв першої, про що розповідав Тадей Рильськ, батько Максима Рильська:
«...Про те, що існував якийсь там Шевченко, вони знають, але, однак, мало хто з них його читав, а корифей їхнього смаку пан Пандурра говорить, начебто Шевченко смердить хлопським дьогтем і за 20 копійок, і за чарку горілки він готовий різати першого зустрічного шляхтича. І взагалі, він і мову не знає добре — от повчився б у нашого півня і проспівав би з ним по-українському».
Прояв другий — глибока повага до страждальця Кобзаря і переклади творів Шевченка на польську мову ще при житті поета. 

Ігор РУСАКОВСЬКИЙ. 

Газета „Голос України”, № 119 від 1 липня 2004 року

Переклад з російської www.kobzar.info

До перелiку