Театр та кіно


Іван Миколайчук - Тарас Шевченко у фільмі "Сон"

Художній фільм "Сон"

Жанр: Біографічний фільм
Режисер: Володимир Денисенко
Актори: Іван Миколайчук, Юрій Леонтьєв, Дмитро Мілютенко, Наталія Наум, Костянтин Степанков, Михайло Державін, Василь Дашенко, Дмитро Франько, Іван Кононенко, Володимир Гончаров.
Кіностудія: Київська кіностудія імені О.Довженка
Країна: Україна
Рік: 1964

У фільмі «Сон» показано першу половину життя Шевченка — кріпацтво, викуп з неволі, навчання в Академії мистецтв у Петербурзі, поїздка в Україну і арешт. Поряд з основною драматургічною дією розгортається асоціативний ряд фантазій. Це авторам підказав сам Шевченко. У щоденниковому записі від 1 липня 1857 року Шевченко згадує, як двадцять років тому він якимось дивом «з брудного горища... на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв», до майстерні «найбільшого художника у світі». Він повною мірою усвідомлював, що живопис — його майбутня професія і що йому випав унікальний жереб, фантастична можливість осягнути глибокі таємниці цієї професії під керівництвом «такого учителя, яким був безсмертний Брюллов». Так він це розумів, але при цьому — «що ж я робив? чим займався у цьому святилищі?» Щире признання самому собі: «Дивно подумати, я займався тоді складанням малоросійських віршів, які згодом упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його дивовижними творами я задумувався і плекав у своєму серці свого сліпого Кобзаря і своїх кровожерних Гайдамаків. В затишку його вишукано-розкішної майстерні, немов у палючому дикому степу наддніпрянському, переді мною мелькали мученицькі тіні наших бідних гетьманів. Переді мною красувалась моя прекрасна, моя бідна Україна у всій непорочній меланхолійній красі своїй. І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чаруючої принади».

Автори фільму передавали і внутрішнє життя свого героя — його думки, картини поетичної уяви, снів, змішавши реальні події з подіями внутрішнього стану. Щоправда, не завжди це вдавалося, тому що, як зауважив Іван Дзюба, при величезній кількості фактів «малою була місткість зображальних засобів», внаслідок чого сни, мрії, фантазії героя видаються прозаїчними. І в той же час фільм мав велике значення як факт національного самоусвідомлення українського кіно. 

Автори ставили перед собою кілька завдань: насамперед — олюднити Шевченка, зняти з нього бронзовий глянець, показати його як людину з живими почуттями, виявити джерела його таланту, виразити сучасне бачення і розуміння його. Точно викладаючи факти біографії, вони групували їх довкола проблем «поет і народ», «поет і влада». Шевченко, яким він показаний у фільмі «Сон», вписується в проблематику, що її прагнула розв’язати тогочасна інтелігенція, зрештою, він виражає суспільний настрій, який панував на початку 60-х, коли інтелігенція переживала період очищення від скверни сталінізму й усвідомлення власної національної ідентичності. Тому так важливо було показати любов Шевченка до України, зневагу до покручів, які свою батьківщину зрадили, — таких йому доводилось бачити в Петербурзі. Це було силою Шевченка і сенсом його життя, як і його жертовність, отой невидимий, але суттєвий духовний зв’язок зі своїм народом. Йшлося про річ діалектично складну, але без неї неможливо уявити його поезію, бо саме він з граничною гостротою відчув і передав гнів нації, яка втратила, і то після стількох змагань, стількох жертв, найдорожче — волю, відчула себе ошуканою, відкинутою самодержавством на узбіччя імперії. В уявній розмові з царем на запитання самодержця, чи задоволений він довгоочікуваною волею, Тарас відповідає: «Я не можу бути вільним, коли в неволі весь мій народ».

Сміливе і сучасне трактування образу Тараса Шевченка робило фільм досягненням. Молодий Тарас, зіграний молодим Миколайчуком, став уособленням непокори, бунту проти державної системи, яка пригнічувала особистість, позбавляла права на самовираження і особливо крамольною вважала оту поетову свідомість, яка говорила від імені свого мовчазного і, здавалося, назавжди упокореного народу.

За матерiалами Лариси Брюховецької

До перелiку