Рано-вранці новобранці 
Виходили за село, 
А за ними, молодими, 
І дівча одно пішло. 
Подибала стара мати 
Доню в полі доганяти… 
І догнала, привела; 
Нарікала, говорила, 
Поки в землю положила, 
А сама в старці пішла. 

Минули літа, а село 
Не перемінилось. 
Тілько пустка на край села 
Набік похилилась. 
Коло пустки на милиці 
Москаль шкандибає. 
На садочок позирає, 
В пустку заглядає. 
Марне, брате, не вигляне 
Чорнобрива з хати. 
Не покличе стара мати 
Вечеряти в хату. 
А колись… Давно колись-то! 
Рушники вже ткались, 
І хустина мережалась, 
Шовком вишивалась. 
Думав жити, любитися 
Та бога хвалити! 
А довелось… ні до кого 
В світі прихилитись. 
Сидить собі коло пустки, 
Надворі смеркає, 
А в вікно, неначе баба, 
Сова виглядає. 

[Між 19 і 30 травня 1847, 
С.-Петербург]