Та не дай, господи, нікому, 
Як мені тепер, старому, 
У неволі пропадати, 
Марне літа коротати. 

Он піду я степом-лугом 
Та розважу свою тугу. 
«Не йди,— кажуть,— з ції хати 
Не пускають погуляти». 

[Друга половина 1848, 
Косарал]