Поезія

Радуйся, ниво неполитая! 
Радуйся, земле, не повитая 
Квітчастим злаком! Розпустись, 
Рожевим крином процвіти! 
І процвітеш, позеленієш, 
Мов Іорданові святиє 
Луги зелені, береги! 
І честь Кармілова, і слава 
Ліванова, а не лукава, 
Тебе укриє дорогим, 
Золототканим, хитрошитим, 
Добром та волею підбитим, 
Святим омофором своїм. 
І люде темнії, незрячі, 
Дива господнії побачать. 

І спочинуть невольничі 
Утомлені руки, 
І коліна одпочинуть, 
Кайданами куті! 
Радуйтеся, вбогодухі, 
Не лякайтесь дива,— 
Се бог судить, визволяє 
Долготерпеливих 
Вас, убогих. І воздає 
Злодіям за злая! 

Тойді, як, господи, святая 
На землю правда прилетить 
Хоч на годиночку спочить, 
Незрячі прозрять, а кривиє, 
Мов сарна з гаю, помайнують. 
Німим отверзуться уста; 
Прорветься слово, як вода, 
І дебрь-пустиня неполита, 
Зцілющою водою вмита, 
Прокинеться; і потечуть 
Веселі ріки, а озера 
Кругом гаями поростуть, 
Веселим птаством оживуть. 
Оживуть степи, озера, 
І не верствовії, 
А вольнії, широкії 
Скрізь шляхи святії 
Простеляться; і не найдуть 
Шляхів тих владики, 
А раби тими шляхами 
Без ґвалту і крику 
Позіходяться докупи, 
Раді та веселі. 
І пустиню опанують 
Веселії села. 

25 марта 1859, 
[С.-Петербург]

До перелiку