Ой люлі, люлі, моя дитино, 
Вдень і вночі. 
Підеш, мій сину, по Україні, 
Нас кленучи. 
Сину мій, сину, не клени тата, 
Не пом'яни. 
Мене, прокляту, я твоя мати, 
Мене клени. 
Мене не стане, не йди меж люди, 
Іди ти в гай; 
Гай не спитає й бачить не буде, 
Там і гуляй. 
Найдеш у гаї тую калину, 
То й пригорнись, 
Бо я любила, моя дитино, 
Її колись. 
Як підеш в села, у тії хати, 
То не журись. 
А як побачиш з дітками матір, 
То не дивись. 

[Друга половина 1848, 
Косарал]