Поезія

Не нарікаю я на бога, 
Не нарікаю ні на кого. 
Я сам себе, дурний, дурю, 
Та ще й співаючи. Орю 
Свій переліг — убогу ниву! 
Та сію слово. Добрі жнива 
Колись-то будуть. І дурю! 
Себе таки, себе самого, 
А більше, бачиться, нікого? 

Орися ж ти, моя ниво, 
Долом та горою! 
Та засійся, чорна ниво, 
Волею ясною! 
Орися ж ти, розвернися, 
Полем розстелися! 
Та посійся добрим житом, 
Долею полийся! 
Розвернися ж на всі боки, 
Ниво-десятино! 
Та посійся не словами, 
А розумом, ниво! 
Вийдуть люде жито жати... 
Веселії жнива!.. 
Розвернися ж, розстелися ж, 
Убогая ниво!!! 

Чи не дурю себе я знову 
Своїм химерним добрим словом? 
Дурю! Бо лучче одурить 
Себе-таки, себе самого, 
Ніж з ворогом по правді жить 
І всує нарікать на бога! 

5 октября [1860, 
С.-Петербург]

До перелiку