Поезія


Великомученице кумо! 
Дурна єси та нерозумна! 
В раю веселому зросла, 
Рожевим цвітом процвіла 
І раю красного не зріла, 
Не бачила, бо не хотіла 
Поглянути на божий день, 
На ясний світ животворящий! 
Сліпа була єси, незряща, 
Недвига серцем; спала день 
І спала ніч. А кругом тебе 
Творилося, росло, цвіло, 
І процвітало, і на небо 
Хвалу творителю несло. 
А ти, кумасю, спала, спала, 
Пишалася, та дівувала, 
Та ждала, ждала жениха, 
Та ціломудріє хранила, 
Та страх боялася гріха 
Прелюбодійного. А сила 
Сатурновя іде та йде, 
І гріх той праведний плете, 
У сиві коси заплітай, 
А ти ніби недобачаєш: 
Дівуєш, молишся, та спиш, 
Та матір божію гнівиш 
Своїм смиренієм лукавим. 
Прокинься, кумо, пробудись 
Та кругом себе подивись, 
Начхай на ту дівочу славу 
Та щирим серцем, нелукаво 
Хоть раз, сердего, соблуди. 

2 декабря [1860, 
С.-Петербург]

До перелiку