Добро, у кого є господа, 
А в тій господі є сестра 
Чи мати добрая. Добра, 
Добра такого таки зроду 
У мене, правда, не було, 
А так собі якось жилось. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
І довелось колись мені 
В чужій далекій стороні 
Заплакать, що немає роду, 
Нема пристанища, господи! 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Ми довго в морі пропадали, 
Прийшли в Д а р' ю, на якор стали; 
З в а т а г и письма принесли, 
І всі тихенько зачитали. 
А ми з колегою ляглиbsp; 
Та щось такеє розмовляли. 
Я думав, де б того добра, 
Письмо чи матір, взять на світі. 
«А в тебе єсть?» — «Жона, і діти, 
І дом, і мати, і сестра! 
А письма нема...» 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
[Друга половина 1848, 
Косарал]