І широкую долину, 
І високую могилу, 
І вечернюю годину, 
І що снилось-говорилось, 
Не забуду я. 

Та що з того? Не побрались, 
Розійшлися, мов не знались. 
А тим часом дорогії 
Літа тії молодії 
Марне пронеслись. 

Помарніли ми обоє — 
Я в неволі, ти вдовою, 
Не живем, а тілько ходим 
Та згадуєм тії годи, 
Як жили колись. 

[Друга половина 1848, 
Косарал]