Спасибі тобі, мій давній друже Федоте, за твоє письмо. А ще більше спасибі за те, що ти діточок своїх ведеш небитим, але добрим шляхом. Поцілуй їх всіх по тричі за мене. Спасибі тобі і за кирпатеньку чорнобривку, якщо вона справді доладня і хоч трохи в батька вдалася, то ти швиденько та дрібненько напиши мені. Та… (ти пишеш, що єсть у вас німець, добрий фотограф), то хоч украдучи або одурячи нехай він (німець) зніме її поличіє. А ти в письмі пришли до мене. Бач, яким я принцом зробився! Якщо теє, то я і весни не діжду, опівзими до вас прибуду. Самотина мене отут допікає! А її батькові низенько кланяємось я і В. М. Білозерський. Пиши мені швидше. І нехай тобі Бог помагає на все добре.
Твій давній і щирий друг Т. ШевченкоПримiтки:
Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 216). Вперше надруковано в журналі «Древняя и новая Россия» (1875. – № 6. – С. 195 – 196). Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 196. Спасибі тобі… за твоє письмо. – Цей лист Ф. Л. Ткаченка, одержаний Шевченком 26 вересня 1860 р., нині не відомий. Зміст його переказано в спогадах Шевченкового знайомого, діяча української громади в Петербурзі, гарнізонного інженера Ф. І. Черненка, записаних О. Я. Кониським: «26 вересня зайшов провідати Тараса Федір Черненко… Під ту саме бесіду принесли Тарасові лист з пошти. Він прочитав його і мовив, що то пише старий приятель його – товариш по академії Федот Ткаченко з Полтави і пише, що знайшов йому молоду, доню одного їх знайомого, Витавського. “Я її батька знаю, – додав Тарас, – він приїздив сюди нещодавно і дав в “Основу” свої байки, незгірш Гребінчиних”. На мольберті лежав портрет Ликерії… Тарас нервово вхопив його і, кинувши під стіл, мовив до Черненка: “А що, Федоре, як на твою думку, чи не попробувать ще раз? Востаннє? Не довелося з кріпачкою, з мужичкою, може, поталанить з панночкою, тільки що… панночка…” З сим словом він скривився, наче кислицю з’їв, зітхнув і мовив: “Тяжка клята самотність! Вона мене з світа зжене…”» [Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя. – Львів, 1901. – Т. 2. – С. 358]. Спасибі тобі і за кирпатеньку чорнобривку… – У відповідь на прохання Шевченка, висловлене в листі від 30 травня 1860 р., Ф. Л. Ткаченко хотів посватати за нього дочку полтавського чиновника Р. П. Витавського. …ти пишеш, що єсть у вас німець, добрий фотограф… – Згадка про це є в листі Ф. Л. Ткаченка від 16 серпня 1860 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 157]. А її батькові низенько кланяємось я і В. М. Білозерський. – Шевченко познайомився з Р. П. Витавським у Петербурзі 1860 р., передав з ним листа до Ф. Л. Ткаченка від 30 травня 1860 р. Згодом В. М. Білозерський надрукував в «Основі» байки Р. П. Витавського «Доля» (1861. – № 1. – с. 99), «Мірошник» (1861. – № 4. – с. 62), «Лисиця і Бабак» (1861. – № 7. – с. 118 – 119). Шевченкові вони були відомі ще в рукопису.М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 210 (текст), с. 516 – 517 (примітки).