Великим веселієм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цій бусурманській пустині. Спасибі вам, друже мій добрий, я з самої весни не чув рідного щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим бог велів розважить мою тяжку тугу в пустині щирими словами, спасибі вам. Не знаю, чи дійшов мій лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октября, не знаючи, що вас бог заніс аж у Одесу). Жаль і дуже мені вашої маленької8, згадаю, то так неначе бачу, як воно манюсіньке танцює, а Ілля Іванович грає і приспівує... не скорбіть, може воно добре зробило, що перейшло на той світ, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготині літом, що там діється? Де тепер живуть яготинські анахоретки?9 Я писав через вас до В. Н., не знаю чи дійшло. Що вона, сердешна, поробляє? Скажіть їй, як побачите, або напишіть, нехай до мене напише хоч одну стрічечку, її прекрасна, добра душа мене частенько навідує в неволі. Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. І до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм — а тепер цинга, у мене її зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно. Холера, благодарить бога, минула нашу пустиню — а ходила близько. Сажин10 мені нічого не пише, не знаю, де він дів мою портфель з рисунками дрібними, там цілий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й возьміть до себе, а ящик з олійними фарбами нехай собі оставляє. Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна, я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать, а ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі!.. та ще й у казармах. Добрий мій друже! голубе сизий! Пришліть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий і хоч один пензель Шаріона11. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане. Просив я В. Н., щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер і вас прошу, бо опріче біблії нема й однії літери. Якщо найдете в Одесі Шекспіра, перевод Кетчера12 або «Одиссею»13, перевод Жуковського14, то пришліть ради розп'ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурію. Послав би вам грошей на все сіє, так дасьбі. До шеляга пропали. А може, бог пошле, то я вам коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шліть на моє ім'я. Та бога ради напишіть що-не-будь про В. Н. і про Глафіру Івановну15, та поклоніться од мене Іллі Івановичу, Надежді Дмитрієвні16 і всьому дому вашому. Бувайте здорові, не забувайте щирого свого і безталанного Т. Шевченка.
Адрес: в Оренбургскую губернию в крепость Орскую.
Примітки:
- 8 — «Жаль i дуже мені вашої маленької» — Ліза, дочка Лизогуба, померла 5 вересня 1847 р.
- 9 — Яготинські анахоретки Варвара Рєпніна та її мати.
- 10 — Сажин Михайло Макарович — товарищ Шевченка по Академії мистецтв, згодом академік перспективного малярства.
- 11 — Пензель Шаріона — привезений з Парижа.
- 12 — Кетчер М. X. — див. 2 прим. до «Журналу», запис від 12.ІІІ.1858 р.
- 13 — «Одіссея» в перекладі Жуковського вийшла а друку тільки 1849 р.
- 14 — Жуковський В. А. — див. 2 прим. до «Журналу», запис від 10.VI1.1858 р.
- 15 — Глафіра Іванівна Псьол, за чоловіком Дунін-Борковська (1823—1886) зі своїми сестрами жила 1843 року в Яготині у Рєпніних, де й познайомилася з Шевченком.
- 16 — Надія Дмитрівна Лизогуб — дружина А. Лизогуба, сестра Дуніна-Борковського.
До перелiку