Маловідомий Шевченко

11_11253.jpg

Це сталося двадцять із гаком років тому, коли я шукала експонати для експозиції державного заповідника-музею М.Гоголя, що будувався тоді у Полтаві. До моїх рук потрапила книга «Тарас Шевченко. Малярство. Графіка. 1830—1847 рр.». Я стала уважно вдивлятися в обличчя людей, які отримали безсмертя завдяки малюнкам Тараса Григоровича, зробленим під час гостювання в їхніх маєтках у 1843—1845 роки. Зупинила увагу на роботі під номером 30, підписаній «Портрет невідомих» — жіночий і чоловічий портрети олівцем, намальовані на одному аркуші у 1840—1843 роках у Петербурзі. 

Я добре «знала в обличчя» рідних і знайомих Гоголя й відразу визначила, що на цих портретах Тарас Григорович увічнив найближчого друга дитинства Миколи Васильовича, його сусіда по маєтку із села Товсте Миргородського повіту Полтавської губернії Олександра Семеновича Данилевського та його дружину Уляну Григорівну Похвиснєву, племінницю П.Марковича, чоловіка знаменитої письменниці Марко Вовчок.

Щоб підтвердити своє відкриття, я поїхала до Інституту судових експертиз. Мене прийняв завідувач відділу Сергій Данилович Павленко, талановитий художник, автор унікальної системи розшифровування портретів «Невідомих». Він провів порівняльну експертизу Шевченкового малюнка і фотографії Олександра Данилевського 1870-х років з альбому Йозефа Хмелевського «Гоголь на батьківщині» (Полтава, 1902), а також акварельного портрета Уляни Похвиснєвої невідомого художника 1850-х років із книги «Пам’яті М.Гоголя і В.Жуковського» (Москва, 1902 рік).

— Маєте цілковиту рацію! — сказав Сергій Павленко. — На цьому малюнку Шевченко відтворив Олександра Семеновича Данилевського й Уляну Похвиснєву. Схожість їхніх портретів та зображень на малюнку Тараса Григоровича очевидна.

Окрилена підтримкою, я поїхала до наукових співробітників Державного музею Т.Г.Шевченка й подала на суд провідних фахівців відкриті мною портрети найближчих друзів Гоголя.

— Ця робота Шевченка позначена 1840—1843 роками. Існує одностайно прийнята гіпотеза, що поет 1843 року не відвідував східних повітів Полтавської губернії. Отже, він не міг малювати друга Гоголя в маєтку Товсте, та й у Санкт-Петербурзі також! — категорично заявила директор музею. 

— Я забороняю вам затівати суперечку з шевченкознавцями! — заявив директор створюваного заповідника М.Гоголя Лев Семенович Вайгордт. — Ми знаємо, що поет, прямуючи до села Решетилівки й Полтави 1845 року, оминув родовий маєток Яновських. Якщо вчені одностайно запевняють, що поет не був у Гоголевій Василівці, отже, він там не був! Якщо вони прийняли рішення, що Шевченко не малював матір письменника та його рідних, отже, Тарас Григорович справді їх не малював! У нас горить план. Залишилися лічені місяці до відкриття заповідника. Ваше завдання — знайти справжні меморіальні речі Миколи Васильовича, його невідомі портрети, книги з бібліотеки й особисті речі, а не розпочинати безплідні дискусії з армією шевченкознавців!

Перечитую листи Гоголя до Олександра Данилевського. Письменник називає друга «родичем», «двоюрідним братом», «кузеном» навіть у листах до своїх сестер. Кревного свояцтва між ними не було, але дитинство і юність вони провели разом. 1828 року, закінчивши Ніжинський ліцей, обидва переїхали жити до Петербурга. Данилевський вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків, Гоголь — на державну службу. У березні 1831 року Олександр захворів і виїхав лікуватися на Кавказ, а згодом поїхав у маєток до матері.

Про те, що Данилевський насправді їздив 1843 року до Санкт-Петербурга у пошуках місця служби, побічно свідчить збережений лист Гоголя до друга від 14 лютого 1843 року з Рима: «Служить в Петербурге и получить место во внешней торговле или иностранных дел не так легко… Поезжай прежде в Москву, отведай прежде Москвы, а потом, если не слюбится, поезжай в Петербург…»

Очевидно, там-таки, у Санкт-Петербурзі, Олександр Данилевський познайомився з 16-річною Уляною Похвиснєвою. На малюнку на ній сукня за столичною модою і святкова зачіска. Подвійний портрет найближчого друга Гоголя та його нареченої, виконаний Шевченком, швидше за все, на початку травня 1843 року вносить істотну поправку в маршрут першої поїздки Тараса Григоровича в Україну.

Знаменитий дослідник Петро Володимирович Жур, працюючи в Центральному державному Історичному архіві СРСР у Ленінграді, знайшов документ, згідно з яким, «11 мая 1843 года правление Академии художеств выдало билет вольноприходящему ученику Тарасу Шевченко на проезд в Малороссийские губернии сроком на 4 месяца и на беспрепятственное, где надо будет, проживание». Учені дотримуються версії, що Шевченко виїхав зі столиці 19 травня разом з «однокоритником» Гоголя по Ніжинському ліцею українським письменником Євгеном Павловичем Гребінкою. Але чи міг Тарас Григорович, отримавши довгоочікуваний квиток на батьківщину, чекати зайвих вісім днів, доки Гребінці дадуть відпустку і той оформить її?! Природно, що він міг скористатися дружньою пропозицією Олександра Данилевського поїхати разом.

Їхали вони Білоруським трактом. 19 травня Шевченко був уже в Ічні. Про це свідчить запис ієрея Іоанна Смирницького, зроблений у дорожньому альбомі поета 1843 року: «У отца Гаврила Тичины иметь ночлег Шевченку 19-го». Потім Шевченко і Данилевський разом поїхали в Качанівку до Григорія Степановича Тарновського.

Вчені одностайно замовчують причину, з якої Тарас Григорович змушений був спочатку вирушити до Качанівки. Причина така: художник віз Тарновському на продаж нещодавно завершену знамениту картину «Катерина». Якби Шевченко отримав від Тарновського гроші, він одразу б виїхав до своїх рідних у Кирилівку. Але, як свідчить документ, поет побачив свого столітнього діда й рідних тільки наприкінці вересня 1843 року. Замість поїздки до рідних країв він мусив шукати підробітку, малюючи незліченні акварельні портрети дворян і роблячи живописні копії портретів їхніх знаменитих предків.

Наприкінці травня Шевченко з Данилевським відвідали сусіднє з Качанівкою село Діхтяри — маєток Григорія Павловича Ґалаґана. Куди лежав шлях поета далі? Я впевнена, що Тарас Григорович скористався з дружньої пропозиції Олександра Семеновича поїхати попрацювати в маєтку його вітчима Василя Івановича Чарниша, у село Товсте. Воно сусідувало з Василівкою, родовим маєтком Яновських, де жила Марія Іванівна, мати Гоголя. Для Тараса Григоровича дорогим було все, що стосувалося його вчителя. Він вважав за честь і обов’язок для себе зробити візит увічливості Марії Іванівні.

…Щоб підтвердити своє відкриття, я поїхала в Полтаву до 95-річної Софії Миколаївни Данилевської, онуки сестри письменника Єлизавети Василівни Гоголь. 

— Сьогодні дослідники заперечують, що Шевченко в 1843 і 1845 роках жив і працював у Василівці в Марії Іванівни, матері Гоголя, — сказала я їй.

— На жаль, зараз модно переписувати всю історію! — зітхнувши, відповіла онука. — До революції все це було достеменно відомо журналістам, які завжди зупинялися в нашій Василівці, у домі мого батька, Миколи Володимировича Бикова. Вони записали особисті свідчення Ганни Василівни й Ольги Василівни Гоголь, письменникових сестер, про перебування Шевченка в їхньому рідному домі. У мене зберігається дівочий альбом Єлизавети Василівни. В ньому є їхні записи за 1843, 1845 роки, коли в нашій Василівці жив Шевченко. На жаль, під час революції нашу оселю розграбували й спалили всі портрети. 

Я показала Софії Миколаївні репродукції Шевченкових малюнків. 

— Я добре знаю цих молодих людей! — сказала онука, вказуючи на портрети роботи Тараса Григоровича, що їх учені нарекли «Невідомі» №30. — Це Олександр Данилевський і його дружина Уляна. «Невідома в коричневій сукні» — це моя бабуся, Єлизавета Василівна Гоголь. «Портрет жінки похилого віку з хлопчиком» — моя прабабка, мати Гоголя з онуком Миколою Трушковським, «Невідома в бузковій сукні» — троюрідна сестра моєї бабусі Катерина Косяровська, портрет «Невідомого» №306 — її батько Павло Петрович Косяровський. 

Упізнаю й цю прекрасну молоду жінку, яку вчені необачно назвали «Невідома в блакитній сукні», позначивши номером 127. Це — Віра Василівна Чарниш! Вона була подругою юності моєї бабусі — Єлизавети Василівни Гоголь, у заміжжі Бикової. Ольга Василівна Гоголь розповідала журналістам, що Шевченко подовгу жив у сусідньому селі в генерала Василя Івановича Чарниша. На замовлення генерала, він малював портрети його дітей і робив для них копії портрета їхнього предка. 

Я розцілувала Софію Миколаївну, подякувавши за цінні відомості. Імена Василя Івановича Чарниша, його дочки Віри Василівни, як і назва їхнього маєтку — Товсте, — жодного разу не згадуються у біографії Шевченка.

— Усі казали, що мати академіка Митропольського дуже схожа на дочку генерала Чарниша, чий портрет Шевченко малював 1845 року. Ви можете переконатися в цьому самі. Мій батько часто фотографував сусідів. Його альбом зберігається зараз у Москві в моєї сестри Тетяни Миколаївни Галіної, — додала Софія Миколаївна.

…У Москві Тетяна Миколаївна Галіна, уроджена Бикова, відразу назвала ім’я «Невідомої в блакитній сукні» на малюнку Шевченка 1845 року: 

— Це Віра Василівна Чарниш! Вона була подругою Гоголевих сестер! Я бачила такий портрет, виконаний олією, у сусідньому маєтку. Там жила наша подруга, її також звали Вірою Василівною. Вона була внучатою племінницею дочки генерала Чарниша й дуже скидалася на неї обличчям. Ось подивіться! В альбомі мого батька, племінника Гоголя, збереглася фотографія 1902 року юної Віри Чарниш, майбутньої матері академіка Митропольського.

Я уважно вдивляюся в обличчя «Невідомої в блакитній сукні» і фотографію 17-річної Віри Василівни. Подібність вражає.

Я зробила копію фотографії й вислала її у Київ академіку Юрієві Олексійовичу Митропольському. У душі жевріла надія, що його мамі вдалося зберегти частину родинного архіву в грізні роки революції. Ці документи могли б уточнити час життя й роботи Шевченка в маєтку Василя Івановича Чарниша. Я поспіхом виїхала до Києва.

Академік Юрій Олексійович Митропольський, визначний учений у галузі теорії нелінійних коливань механіки й математичної фізики, протягом 30 років обіймав посаду директора Інституту математики Академії наук, а потім став почесним директором цього інституту.

— Я дуже ціную вашу діяльність у справі відновлення історії жителів Полтавської губернії з близького оточення Гоголя! — сказав мені академік. — Щиро вдячний вам за фотографію моєї мами, Віри Василівни Чарниш. На жаль, я володію дуже невеликою кількістю документів нашої сім’ї. Усе загинуло в роки революції! Але я передаю в повне ваше розпорядження копію фотографії 1850-х років Василя Івановича Чарниша, прадіда моєї мами. Якщо знайду нові документи, відразу вишлю їх вам!

У Полтавському художньому музеї я взяла сьомий том художньої спадщини Шевченка й стала уважно вдивлятися в кожен ескіз. Малюнок Тараса Григоровича №104 вчені позначили — «Голова чоловіка. Сільські музики. Начерки. Олівець. 1846—1847 роки». Не треба було проводити експертизу, щоб довести: на цьому малюнку Шевченко зробив чорновий начерк портрета першого маршала Полтавської губернії із села Товсте Василя Івановича Чарниша. На малюнку №191, датованому 1843 роком, зображені ті ж самі троє селян на відпочинку та музикант, що й на малюнку №104, а це означає — і останню роботу Шевченко виконав у 1843 році, а не в 1846-му, як вважали дослідники!

У другому томі «Мертвих душ», за свідченням нащадків письменника, Гоголь описав зовнішність Василя Івановича Чарниша в образі Бетрищева: «Генерал поразил его величественной наружностью. Он был на ту пору в атласном малиновом халате. Открытый взгляд, лицо мужественное, бакенбарды и усы с проседью, стрижка низкая, а на затылке даже под гребёнку, шея толстая, широкая, голос бас с некоторой охрипью, движения генеральские. Генерал Бетрищев, как и все мы, грешные, был одарён многими достоинствами и многими недостатками… В решительные минуты — самопожертвование, безграничная храбрость, щедрость, великодушие, ум во всём и ко всему этому изрядная подмесь себялюбия, честолюбия, без чего уже не обходится человек. Словом — это был один из тех картинных генералов, которыми так богат был знаменитый двенадцатый год».

Таким побачив Василя Чарниша Шевченко, приїхавши у його маєток Товсте наприкінці травня 1843 року разом із прийомним сином генерала Олександром Данилевським. Василеві Івановичу на той час було 68 років. Поета зацікавив збірник історичних документів, що зберігався в унікальній бібліотеці Чарниша. Митець знайшов тут і заробіток — йому замовили написати портрет генерала, його дітей та їхнього предка. 

Невдовзі академік Митропольський надіслав мені лист Василя Чарниша, що дивом зберігся серед паперів його мами. Діловий лист відставного генерала було написано із села Чарнишівка 2 липня 1845 року до старшого сина Миколи Васильовича в Бєлгород.

«Любезный сын мой Николинька! Письмо твоё от 17 июня я, к душевному удовольствию моему, получил июня 30-го. В это время Верочка, Василий Григорьевич (чоловік Віри Чарниш. — Р.С.) и Вася были у меня в спальне. Они приехали ко мне почти в один день, и Верочка с Василием Григорьевичем прожили недели две у меня, ...а сего дня утром выехали к себе в деревню в Сулу. …Я подожду Роменской ярмарки, не хотелось бы её пропустить, которая начинается с 10 июля».

Цей дивом уцілілий лист точно визначає, коли саме Шевченко 1845 року жив у маєтку Чарниша Товсте й малював акварельний портрет його 25-річної дочки Віри Василівни («Портрет невідомої в блакитній сукні»). 

Двадцять років тому я визначила, що на малюнку №305 Шевченко відтворив матір свого великого друга — 54-річну Марію Іванівну Гоголь-Яновську та її 11-річного онука Миколу Трушковського, на малюнку №110 увічнив сестру письменника — 22-річну Лізу Гоголь, на мал. №306 — Павла Петровича Косяровського, на мал. №128 — його дочку Катерину. Я довела, що «Невідома в блакитній сукні» №127 — це Віра Василівна Чарниш, а «Невідомі» №30 — найближчий друг Гоголя Олександр Данилевський та його дружина Уляна Похвиснєва. Чому сьогодні в експозиції шостого залу Державного музею Т.Г.Шевченка портрет 22-річної Лізи Гоголь, як і раніше, називається «Невідома в коричневій сукні»? Чому в новому «Шевченківському словнику» немає імені Олександра Данилевського та його вітчима — Василя Івановича Чарниша? Чому мати Гоголя та його рідні, як і раніше, вважаються в шевченкознавців «Невідомими»?

Рената Смирнова (Полтава), "Дзеркало Тижня"

До перелiку